Теребовлянський замок

Теребовлянський замок — укріплення в м. Теребовля, за 32 км від обласного центру Тернопіль. До замку крутим схилом через густий парк веде брукована доріжка. Дерева насадили наприкінці XIX ст., і тепер через густу деревину мурів замку, що подекуди сягають 5 м завтовшки, з міста добре не видно.

Перші укріплення

Саме укріплення, залишки якого можна побачити тепер, збудували у 1630-х рр. за сприянням місцевого старостиОлександра Балабана. До того на замковій горі у Теребовлі було аж три фортеці. Першим історичним замком у містечку, про який збереглися писемні згадки, був давньоруський, що його звели у IX–X ст. Найбільшої могутності цей град досяг за правління князя Василька Ростиславовича, правнука великого київського князя Ярослава Мудрого^[1].

Фортеця Василька була дерев'яною, огородженою частоколом, і лише замкову церкву у ній збудували з каменю. Твердиня мала декілька оборонних рубежів, однак там не було колодязя. Археологи припускають, що воду сюди підводили підземним шляхом або просто наповнювали резервуари. Васильків замок був не таким, як той, що зберігся досі. Навіть вхід до нього був не зі східного боку, як тепер, а з північного — з боку сучасного парку. Під замком були льохи.

Після смерті 1124 р. Василька Теребовлянське князівство увійшло до складу Галицького, а пізніше — до складу Галицько-Волинського князівства. За князювання Володимира Ігоревича з роду Ізяславичів Теребовля знов набуває незалежності. Проте 1211 року в битві з мадярами князь потрапив у полон і був страчений з братами і батьком. За тих часів дерев'яні мури замку розпочали обкладати каменем, але 1241 року Теребовлю вщент зруйнували ординці хана Батия. У 1341 р. місто вже згадують як завойоване поляками. В 1346 р. польський король Казимир перебудував фортецю. Про цей новіший замок відомо мало, але він був кам'яним і з мурами завтовшки 1-2 м.

Будівництво теперішнього замку 

Протягом XV-XVI ст. теребовлянська фортеця занепала через постійні напади татарів. За декілька місяців власним коштом відбудував староста теребовлянський Анджей Тенчинський - каштелян тодішньої столиці Польщі Кракова. Про необхідність ремонту замку говорилось у привілеї короля Стефана Баторія від 30 листопада 1576 року (збереглась копія^[2]). 1594 (липень1595^[3]) р. Теребовлю здобув Северин Наливайко, замок тоді не пошкодили. Наприкінці XVI ст. замок ремонтує теребовлянський староста Якуб Претвич.
За 1605–1625 рр. зазнав 15 штурмів кримських татарів, занепав. Після цих подій надійшла черга будівництва фортеці, якою можна прогулятись тепер. Мури сягають 3,5 — 5 м завтовшки і до 18 м заввишки. Вхід до замку зробили на висоті 3 м над землею і туди можна було потрапити лише за допомогою спеціального помосту. Є припущення, що саме під час цієї перебудови зруйнували церкву, де був похований князь Василько Ростиславич.

Замок 1648 здобули козаки, але після укладення перемир'я його зайняли поляки. Після зайняття турками Поділля в ході польсько-турецької війни (1672) замок став важливим прикордонним опорним пунктом. Після відмови сейму ратифікувати Бучацький мирний договір війна відновилась і 1675 в Україну увійшло нове 10-тисячне турецько-татарське військо паші Ібрагіма Шишмана, яке розпочало 20 вересня облогу Теребовлі. Попри значну чисельну перевагу їм не вдалось захопити замок і 11 жовтня вони відступили на південь через швидкий початок зимового сезону. Це врятувало від нападу решту теренів Поділля, Галичини.

Впродовж XVIII-ХІХ ст. замок був залишений без догляду і занепав. Збереглись нижні частини мурів.

Кременецький замок

Кременецький замок — фортифікаційна оборонна споруда в м. Кременець Тернопільської області. Побудований на стрімкій горі Бона (397 м над рів­нем моря) з каменю-вапняку.

Дитинець — у її західній найнеприступнішій частині (ширина — 65, довжина — 135 м).

Гора обнесена високим кам'яним муром (у 13 ст. — дерев'яним з частоколом).

Історія

Кременецький замок відомий як неприступна твердиня, яку свого часу безрезультатно намагалися здобути:

• 1226 — угорський король Андрій ІІ,
• 1240—1241 — хан Батий — (Кременецький — один з трьох замків, які узагалі вціліли під час монгольської навалина території всієї Русі),
• 1255 — Куремса.
• 1261 замок був знесений за нака­зом князя Василька на вимогу Бурундая. Зано­во збудували 14-16 ст. литовські князі Любарт, Вітовт, Свидригайло.
• 16 ст. проведено описи замку. Кременецький замок мав 2 мости, 3 вежі: Надворітню, Черлену, Над новим домом, князівський палац, приміщення для гарнізону, гауптвахту, городні, церкву св. Михаїла.
• 16 ст. розпочато будівництво колодязя, але не закінчено. На мурах уздовж гори — кри­та гонтами галерея з бійницями для гармат. Природна недоступність, запаси зброї, пороху, води давали змогу довго тримати облогу.
• 1569 Кременецький замок перейшов до королеви Бони. Замок перебудовується в ренесансовому стилі, підсилюється його обороноздатність.
• Після 6-тижневої облоги восени 1648 його здобули козаки Максима Кри­воноса. Вбитих під час штурму, за легендою, по­ховали на П'ятницькому цвин­тарі. Згодом за­мок втратив значення, більше його не відбудо­вували.
• 2011 розпочато поступову відбудову замку місцевою владою.

Архітектура

Збереглися квадратна надбрамна вежа з 2-х ярусів, готична арка-заїзд, частково — бічні оборонні мури товщиною 2, 3, висотою 8-12 м, вежа Над новим домом.

Встановлено 2 таблиці: охоронна як пам'ятка архітектури та меморіальна на честь битви з ордами Батия.

Вишнівецький палац

Вишніве́цький пала́ц — архітектурна пам'ятка 18 століття загальнодер­жавного значення у смт Вишнівець Збаразького району Тернопільської області. Колишня резиденція останніх представника князівського роду Вишневецьких — Михайла-Сервація, а після його смерті 1744 — князів Мнішеків.

Історія

Розташований на місці оборонного замку 1395 року, який перебудував і укріпив у 1640 році Ярема Вишневецький. Після руйнування замку у 2-й половині XVII століття фортифікаційні елементи відновлено у 1705 році. У 1730-х роках М.-С. Вишневецький збудував за проектом архітектора Я. Бланже палац, який наприкінці століття реконструйовано.

Паралельно до головної забудови закладено парк (див. Вишнівецький парк).

Оноре де Бальзак, який відвідав Вишнівець у 1848 році, назвав палац і парк «малим Версалем».

Під час 1-ї світової війни палац було пошкоджено. Відбудований у 1920-х роках архітектором Владиславом Городецьким). Навесні 1944-го під час бойових дій зазнав значних руйнувань. У 1950-х Вишнівецький палац відремонтовано, однак первісний вигляд, зокрема його внутрішнє убранство, не відновлено.

Архітектура

В архітектурі Вишнівецького палацу поєднані риси пізнього бароко й класицизму. Після перебудови просторий палац набрав обрисів класичного стилю; його видовжений у плані двох'ярусний корпус із флан­гами, вищими на один ярус бічними еркерами становив симетричну П-подібну композицію. Центральна частина фасаду з парадним входом оздоблена риза­літом, увінчаним трикутним щитом з пишним ліплен­ням. На задньому фасаді поміж ризалітами розміщується аркові галереї. Брами до резиденції величні, виконані з наслідуванням античних тріумфальних брам.

Внутрішня структура палацу була симетрична, дзеркальна, з вестибюлем зі сходами і салоном. Ряд залів у партері, поєднаних широкими арковими переходами, становили дзеркал. галерею з численними предметами мистецтва (див.Вишнівецького замку художня колекція), що була однією з найвеличніших у привататних резиденціях Речі Посполитої 18 ст.

Золочівський замок

Зо́лочівський за́мок — замок, пам'ятка історії і культури національного значення. Розташований у місті Золочеві, що в Львівській області (Україна). Музей-заповідник «Золочівський замок» — відділ Львівської галереї мистецтв. Замок входить до туристичного маршруту «Золота підкова Львівщини».

Упродовж віків замок — фортеця, королівська резиденція, панська садиба, тюрма, навчальний заклад. Замок було зведено на кошти Якуба Собєського (батько короля Речі Посполитої Яна III Собеського) у 1634 році як оборонну фортецю за проектом невідомого італійського архітектора на місці старого дерев'яного замку, який оточували потужні земляні вали, обкладені каменем, з бастіонами на кутах та рови з водою. У дворі замку є два палаци. Більший з них має назву Великого палацу, а навпроти в'їзної вежі розташований Китайський палац. Цікавим також замок є тим, що тут була перша система каналізації, яка збереглася до наших днів.

Замок представляє неоголландський тип оборонних споруд і належить до пам'яток типу «palazzo in fortezzo», тобто поєднує функції оборони та житла.

Оборонні споруди Золочівського замку — це вали, бастіони, надбрамна вежа, міст і равелін. З часів заснування збереглися вали, бастіони, частково надбрамний корпус, а равелін і міст — реконструкція.

У замковому дворі збереглися донині лише Китайський палац, Великий житловий палац і значно перебудована у кінці XIX століття надбрамна вежа.

В'їзна вежа, Китайський палац, Великий житловий палац творять ренесансний ансамбль.

Великий житловий палац

Великий житловий палац Золочівського замку — це двоповерхова будівля 72х22 м з підвалами. У процесі реставрації відтворено розміщення кімнат, віднайдено шість туалетів початку XVIII століття, потайний хід і комини. Втраченими є печі, каміни, підлоги. З порталів внутрішніх дверей зберігся один повністю на першому поверсі і два напівзруйновані на другому поверсі.

У серпні 2009 року Великий палац Золочівського замку відкрито для огляду. На першому поверсі Великого палацу в експозиційних залах представлено історію замку, тюремний час, період реставрації, регіон Золочева. Також тут розміщена палацова капличка Благовіщення, виставковий зал, зали XVII і XVIII століття і королівська скарбниця з реконструкцією корони Данила Галицького. На другому поверсі палацу розміщено відділ «Інтер'єри періоду історизму».

У Великому палаці представлено понад 550 експонатів, у тому числі 122 одиниці живопису, 123 одиниці меблів, зброя, порцеляна, скульптура, килими, речі, знайдені під час реставраційних робіт, мисливські трофеї та інше.

Серед живописних робіт портрети XVII—XIX століть, копії картин відомих європейських художників: А. Дюрера «Мадонна з дитятком», П. Рубенса «Свята вечеря», «Суд Соломона», Рембрандта «Вигнання Агари», «Вчений», «Портрет чоловіка», А. ван Дейка «Портрет молодої людини» («Портрет Рупрехта з Палатинату») та багато інших.

Китайський палац

Китайський палац у Золочівському замку збудовано в кінці XVII століття. Палац має вигляд двоповерхової шпилястоїротонди з одноповерховими бічними прибудовами. Спочатку це була галерея-ротонда з вісьмома колонами з боку головного фасаду і балконом довкола. У XVIII столітті добудовують бічні прибудови і називають будівлю Китайським палацом. Рельєфи над дверима і вікнами другого поверху ротонди збережені.

У відреставрованому Китайському палаці Золочівського замку 21 травня 2004 року відкрито Музей Східних культур.

У центральній двоповерховій частині Китайського палацу — ротонді — облаштовано інтер'єр та «чайний зал». У п'яти експозиційних залах представлено бл. 250 творів живопису, графіки, скульптури, предметів декоративно-прикладного мистецтва, а також археологічних експонатів, які представляють мистецтво Єгипту, Шумеру, Китаю,Японії, Індії, Індонезії, Туреччини, Персії. Серед експонатів — мумія сокола, фрагменти єгипетських саркофагів, японська графіка другої половини XVIII століття, лакові вироби Китаю, східні тканини XVII—XVIII століть, полотно львівського художника кінця XVII століття Івана Малиновського «Єрусалим».

Навколо Китайського палацу закладено східний парк з альтанкою.

Равелін

У 2007 році відновлено одну з оборонних споруд замку — равелін. Тепер у ньому розташований ресторан, сувенірна крамниця, санвузол.

Капличка-пам'ятник біля входу до замку

Під час реставрації Золочівського замку, у липні 1995 року, відкрито капличку-пам'ятник жертвам, замученим у замку. Авторський колектив каплички-пам'ятника — архітектор Василь Каменщик, скульптор Теодозія Бриж, художники Євген і Ярема Безніско.

Загадкові камені

Одним із найцікавіших експонатів у Золочівському замку є камені з зашифрованими написами. Написи, датовані кінцем XIV — початком XV століття, поки що не відчитані. Камені привезли у 2000 році з околиці Золочева — села Новосілки. Припускають, що написи могли бути зроблені тамплієрами, яким також міг належати замок, руїни якого збереглися в околицях Новосілок.

Доброчинність

Понад 20 млн грн. на відновлення Золочівського замку пожертвував Петро Писарчук. За ці кошти реставрували Китайський і Королівський палаци, проклали системи водо- та теплопостачання, відновили фасад Великого палацу, побудували тунель із брамою для заїзду, равелін, підйомний міст. Поруч із замком відкрили пам'ятник сакрального мистецтва «Джерело», який став символічним в'їзним знаком.

Підгорецький замок

Підгоре́цький за́мок (або Палац у Підгірцях) — пам'ятка архітектури епохи Ренесансу. Розташований у селі Підгірці Бродівського району Львівської області.

Замок було збудовано протягом 1635—1640 років під керівництвом архітектора Андреа дель Аква за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Підгорецький замок є одним із найкращих в Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями.

Замок видно з міжнародної траси М 06 на відтинку Олесько—Броди (проходить за 2 км від замку).

Підгорецький замок розташований на краю рівнинного плато, що на одному з відрогів Вороняків (частина Подільської височини), на висоті 399 м над рівнем моря, неподалік від долини верхів'їв річки Стир. Південна частина плато у цьому місці рівнинна, саме в її бік спрямовані укріплення замку і в'їзна брама, а в бік Бродівської рівнини — палац, з вікон якого відкривається чудовий краєвид. Під час хорошої погоди місцевість на північ проглядається на десятки кілометрів.

Замок має форму квадрата, сторона якого дорівнює приблизно 100 метрів. На його рогах розташовані п'ятикутні бастіони.

Замок збудований з цегли і каменю. Між внутрішньою і зовнішньою стінами замку влаштовано каземати. Вимощена гладкими кам'яними плитами покрівля казематів утворює тераси, огороджені балюстрадами. Ці тераси, очевидно, використовувались для прогулянок, а в разі військової потреби — для розміщення гармат. Вістря бастіонів увінчують витесані з каменя-пісковику витончені сторожові вежі-кавальєри. Зі сходу, півдня і заходу замок оперізує смуга оборонних укріплень, важливими елементами якої є глибокий, облицьований каменем рів і земляні вали.

XVII століття — будівництво та королівська власність

На місці теперішнього замку існували давніші укріплення, які згадуються під 1530 роком. На замовлення коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського, який придбав його 1633 року в родини Підгорецьких, відомий архітектор фортифікацій Гійом Левассер де Боплан створив проект укріплень, а Андреа дель Аква — двоповерхового палацу з 3-поверховими павільйонами по боках і вежею, в стилі бароко та пізнього ренесансу.

Будівництво велося протягом 1635—1640 років. Службові приміщення утворювали квадратний двір з терасою, пристосованою до оборони. З трьох боків палац був оточений глибоким ровом, з північного боку, зверненого до долини, він мав гарну терасу з балюстрадою і скульптурами. До замку в'їжджали через велику браму — портал з двома колонами. Мармурова таблиця на брамі зустрічала гостей латиномовним написом: «Вінець ратних трудів — перемога, перемога — тріумф, тріумф — відпочинок».

Вже у 1646 році замок зустрічав феєрверком короля Владислава IV. Під час бойових дій часів Хмельниччини замок зазнав серйозних ушкоджень. Станіслав Освєнцим 1651 року писав:

«Я бачив Підгірці, гарний палац і фортеця... тепер місцями зруйновані і напсовані».

1656 — почалася відбудова замку. Онук коронного гетьмана подарував його Яну ІІІ Собєському разом із селами Підгірці і Загірці за умови, що той буде наглядати за Бродівською фортецею до повноліття Якуба Собєського. Реставрація замку тривала до 1680 року, та вже у 1688 році він постраждав від нападу татар.

Фасади Підгорецького замку мають очевидний «французький слід». Тричастинна композиція ризалітів простежується, як у замках Франції та у палацах, побудованих за їхніми взірцями (наприклад, львівський палац «Під Лебедем»).

Інтер'єри Підгорецького замку вражали сучасників своєю красою і пишнотою. Тематичні зали мали назви Китайська, Золота, Лицарська, Зелена, Дзеркальна та Мозаїчна. Інтер'єр Китайської зали Підгорецького замку, ймовірно, слід визнати найкращим інтер'єром у стилі шинуазрі на теренах тодішньої України. ^{[Джерело?]} Окремо зберігалися речі, що належали королю Яну ІІІ Собєському. Кімнати прикрашали портрети власників замку, копії з Рафаеля, Рубенса,Тіціана, Караваджо. Картини польського художника Чеховича, полотна Якоба де Баана на історичні теми — «Облога Смоленська» і «Прийом шведських і бранденбурзьких послів Володиславом IV». Їдальню прикрашали портрет гетьмана Конецпольського на стелі та 72 портрети видатних політичних та духовних діячів, чорний мармуровий стіл, на якому хрестили короля Яна ІІІ.

XVIII–XIX століття — Жевуські та Сангушки

1720 — замок разом із численними селами у Костянтина, сина Яна ІІІ Собєського, купив Станіслав Жевуський. 1728року його син Вацлав Жевуський почав масштабну реконструкцію Підгорецького замку. Між павільйонами і вежею збудували додаткові приміщення, і палац став 3-поверховим. Підйомний міст з іншим павільйоном розібрали. Для численних гостей маєтку збудували так званий «Гетьманський заїзд» із сонячним годинником. Вацлав Жевуський зібрав велику колекцію цінних картин та старовинної зброї, перевіз до Підгірців найцінніші речі з Олеського замку. Були створені друкарня та театр.

1779 — Вацлав Жевуський помер, проживши останні роки ченцем-капуцином. Відбулися 3 аукціони для розпродажу майна і на останньому (1787 р.) Підгірці разом із селами Хватів, Гутище та Загірці викупив син Вацлава Северин Жевуський, відомий своїми алхімічними дослідами та пошуками скарбів.

У цей час замок поступово занепадає. Фактичним власником став управитель Ремішевський, який поступово розпродав цінності. Так триває і за спадкоємця Северина Жевуського, Вацлава, який провів більшу частину життя в подорожах і загинув 1831 року.

1833 — до замку переїхав Леон Жевуський. Він відновив зірваний дах, двері, шибки і довів замок до ладу. Бездітний Леон передав замок князю Євстахію Сангушку за умови, що той відреставрує його. Відтак у 1867—1903 роках тривали ґрунтовні реставраційні роботи.

XX століття — музей — лікарня — музей

Під час Першої світової війни замком опікувався граф М. Ґрабіковський. Спочатку замок пограбувала російська армія. Влітку 1915 року в замку дислокувався штаб 5-го австро-угорського корпусу. У той час Підгорецький замок був на лінії фронту і йому загрожувало знищення від російської артилерії. Проте з наказу генерала Брусилова замок збережено, хоч і ще раз пограбовано (понищене внутрішнє оздоблення).

До 1939 року тут діяв приватний музей князів Сангушків. З початком Другої світової війни князь Роман Сангушко евакуював більшу частину колекції. Частина з неї опинилася у Сан-Пауло (Бразилія) і склала основу тамтешньої мистецької фундації.

1940 року, після приходу радянської влади, замок-палац передали Львівському історичному музею. Під часрадянсько-німецької війни палац сильно постраждав. 1945 року замок розграбували військові Золочівського гарнізону.1947 року музей закрили, а 1949-го в ньому влаштували санаторій для хворих на туберкульоз.

1956 — в замку сталася велика пожежа, яка знищила більшу частину внутрішнього оздоблення. Були проведені відновлювальні роботи, але туберкульозний санаторій для хворих залишаєвся в замку до часів незалежності України.

1979 — на екрани вийшов білоруський фільм «Дике полювання короля Стаха», значна частина зйомок якого проходила в Підгорецькому замку.

1997 — стався переломний момент у історії замку — завдяки клопотанням громадськості та праці Бориса Возницького Підгорецький замок передали Львівській галереї мистецтв. Того ж року створено благодійний фонд відродження замку на чолі з Б. Возницьким. У фондах галереї збереглися 85% речей із замку, які планують туди повернути, а відновлений палац перетворити на музей інтер'єрів.

Новітні часи

Станом на сьогодні замок зачинено на реставраційно-відновлювальні роботи. Для огляду доступні лише навколишні території та фасад.

Італійський парк

Підгорецький парк належить до пам'яток садово-паркового мистецтва державного значення. Побудований на рівні найкращих зразків так званих «італійських парків», він є найгарнішим і чи не єдиним в Україні парком такого типу. Розкішний колись парк оточує замок з усіх боків, його план вирізняється цілісністю художнього задуму і глибоко продуманим взаємозв'язком рельєфу, архітектури, скульптури й рослинності.

Так званий італійський парк міститься з північного боку ансамблю. Його розташували на терасах. Зберігся старий дереворитіз зображенням того парку. На першій терасі був невеликий партер з рослинним візерунком. До другої тераси вели барокові сходи, що спиралися на аркаду. Нині аркаду з міркувань безпеки закладено цеглою, бо вона загрожує обвалом.

Найбагатшою за оздобленням була друга тераса з фонтаном, партерами та мармуровими скульптурами з Італії. Нині скульптур нема — за переказами, в радянський час їх вивезли до Санкт-Петербурга.

Третю терасу прикрашав зелений масив з просіками, що їх використовували для прогулянок. На пагорбах за останньою терасою був виноградник. Парк на терасах не зберігся, його ще належить реставрувати.

З багатьох причин замковий парк давно втратив свій первісний вигляд. Руйнації замку та італійського парку почалися ще в XVII столітті. Тільки за 40 років (1650—1690) парк руйнували тричі: у 1650, 1672 та 1688 роках. Остаточно бароковий парк зник у XX ст.

Костел Воздвиження та св. Йосипа

 Косте́л Воздви́ження та свято́го Йо́сипа був побудований на замовлення Вацлава-Петра Ревуського (за деякими даними він був також і автором проекту) у 1752–1766 роках як родова усипальниця. Архітектором був Кароль Романус. Костел має форму бароковоїротонди діаметром 12 метрів.

Костел св. Йосипа замикає давню перспективу-дорогу, прокладену вздовж південної осі барокового ансамблю ще за часів Жевуських. З боків 300-метрової алеї стоять скульптури з XVIII століття святого Йосипа і Богоматері з маленьким Ісусом на руках. Колись обабіч дороги рясно росли дерева, вистрижені стіною, що видно на архівних фото.

Замок на початку XXI століття

2008 року Підгорецький замок потрапив до Переліку 100 пам'яток світу, що потребують негайної реставрації. Перелік складають працівники Всесвітнього фонду пам'яток. Внесення до Переліку полегшує отримання пам'яткою коштів на реставрацію.